Неділя, 22.09.2019, 14:05
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Обдаровані діти
Співпраця
Міні-чат
200
Наше опитування
Яку інформацію Ви шукаєте?
Всього відповідей: 17
Статистика
Вхід на сайт
Пошук
Особистий кабінет
Для перегляду мініпрофіля, увійдіть на сайт як користувач.
отримай сертифікат
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Події дня
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Ми в мережі
Каталог образовательных сайтов Каталог - Сайти шкіл та освітніх закладів
Наша кнопка
Друзі сайту
Методсовет

ПОРУШЕННЯ У ПОВЕДІНЦІ ДОШКІЛЬНИКІВ

Нормальний психічний розвиток дитини має величезне значення для формування особистості. Але треба пам'ятати, що психічний розвиток здійснюється внаслідок взаємодії дитини з її найближчим соціальним середовищем, яке коригує або закріплює її поведінку.

Всі психологи, які працюють з 6-річними дітьми, доходять висновку: 6-річний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Тому вчитель і батьки шестирічних учнів мають знати про витоки порушень поведінки та враховувати їхній вплив на процес навчання. Йтиметься про порушення поведінки, властиві дітям, тобто про відхилення від норми, а не про симптоми психічних захворювань, які можливі у 6-річок.

Кожне таке порушення, як правило, спричинене:

• педагогічними прорахунками;

• недорозвиненістю центральної нервової системи (віковою незрілістю);

• незначними ушкодженнями мозку (в результаті проблем у період вагітності та пологів), які можна ліквідувати за умови, що виховання до 7—8 років проводитиметься на належному рівні.

Агресивність

Багатьом дошкільникам властива агресивність. Переживання та розчарування дитини, які вона важко переносить через незрілість нервової системи, для дорослих здаються незначними. Але неувага до них веде до певних негараздів у поведінці дитини.

Причини агресивності:

• страх бути травмованим, ображеним, пережити напад, отримати ушкодження; чим сильніша агресія, тим сильніший страх;

• перенесена образа або душевна травма.

Страх спричиняють порушення у соціальних відносинах дитини і дорослих, які її оточують.

Форми агресії:

• фізична — бійки, ламання речей (така поведінка мотивована потребою уваги до драматичних подій);

• вербальна — діти дають одне одному образливі прізвиська, сваряться, глузують.

Якою має бути реакція вчителів, батьків на агресію?

Насамперед, треба спробувати стримати агресію. Дорослий обов'язково має висловити своє незадоволення такою поведінкою.

Дуже корисно запропонувати дитині прибрати все те, що вона потрощила, пояснюючи при цьому «Ти надто великий(-ка) та сильний(-на), щоб псувати речі, тому я переконаний, що ти допоможеш мені прибрати».

 

Запальність, гарячкуватість

Дошкільника вважають запальним та гарячкуватим, якщо він схильний через дрібниці (з точки зору дорослих) влаштувати істерику, розплакатися, розізлитись, але агресії при цьому не виявляє. Запальність — це швидше вираження відчаю і безпорадності, аніж виявлення характеру.

Як і у випадку з нападом агресивності, необхідно спробувати запобігти вияву гарячкуватості:

• відволікти дитину;

• залишити її сам на сам із собою;

• спонукати старших дітей висловити свої почуття словами.

При цьому тон дорослих має бути спокійним, врівноваженим, стриманим. Коли напад мине, потрібен спокій, особливо якщо дитина сама налякана силою своїх емоцій. Але дорослі не повинні поступатись дитині лише задля того, щоб не викликати у неї нападу; важливо з'ясувати, чи справді заборона дорослих має принципове значення, чи не відбудеться боротьба з чимось незначним, дріб'язковим.

Пасивність

Дуже часто дорослі не вбачають ніякої проблеми в пасивній поведінці дитини, вважаючи її просто «тихонею», яка вирізняється доброю поведінкою. Але це не завжди так. Дитина може бути нещасною, пригніченою, але не спроможною висловити свої емоції.

Причини пасивності:

1. Реакція на неувагу або негаразди вдома, намагання зануритися у власний світ.

Ознаки, що допомагають виявити стан пасивності:

• смоктання пальця;

• дряпання шкіри;

• висмикування у себе волосся або вій;

• розхитування стільця тощо.

Учитель та батьки мають допомагати дитині висловити свої переживання в іншій, більш прийнятній формі, домогтись її довіри та прихильності.

Проблеми, які виникають у такої дитини, вчителі мають розв'язувати в безпосередньому контакті з її батьками, допомагаючи учневі подолати переживання.

2. Страхи:

• побоювання реакції нового дорослого;

• малий досвід спілкування з ним;

• невміння звертатись до дорослого.

Така дитина може боятися пестощів, лагідного ставлення. Необхідно, щоб учитель та батьки допомогли їй набути впевненості в собі.

Гіперактивність

Всі описані вище порушення у поведінці є більшою мірою вадами виховання, а не наслідком загальної вікової недорозвиненості центральної нервової системи.

Причиною гіпердинамічного синдрому є ушкодження головного мозку, зумовлені:

• ускладненнями в період вагітності та пологів;

• виснажливими соматичними захворюваннями (діатезом, диспепсією — порушенням процесів засвоєння поживних речовин у шлунково-кишковому тракті, що супроводжується розладом його функцій);

• фізичними та психічними травмами.

Основні зовнішні ознаки гіпердинамічного синдрому в дитини:

• неуважність;

• рухова розгальмованість (дитина діє, не замислюючись над наслідками);

Перші вияви гіперактивності можна помітити вже у немовлят. Пік вияву гіперактивності припадає на 6—7 років. Якщо процес виховання налагоджено, то в більшості випадків до 14— 16 років дитина врівноважується.

Як реагувати вчителеві й батькам на гіперактивність?

1.Не можна стримувати рухову активність такої дитини, її треба тільки спрямовувати.

2.Необхідно навчити дитину зосереджуватись. У пригоді стане ліплення, малювання, конструювання. Іноді потрібно за допомогою фізичної сили утримувати дитину за столом, домагаючись завершення розпочатої справи.

3.Не можна на таку дитину тиснути суворими покараннями або заборонами та обмеженнями.

Невиконання цих порад призведе до частих зривів, які розхитають нервову систему дитини.

 

ВІДСТАВАННЯ У ПСИХІЧНОМУ РОЗВИТКУ ШЕСТИРІЧОК

ЗПР дитини може спричинятися педагогічною занедбаністю: умовами життя і виховання дитини, які не забезпечують їй достатньої інформації, стимуляції розвитку психічних функцій у сензитивні періоди. Глибша і стійкіша затримка психічного розвитку виникає на тлі певних порушень функціонування центральної системи, ослабленості дитячого організму різними хворобами у поєднанні з недоліками виховання.

Вчителі і батьки мають знати, що подолати ЗПР можна за умови своєчасної педагогічної уваги до дитини з боку вчителів і батьків та адекватної корекційної роботи.

Найкращі результати отримують тоді, коли до корекційної роботи вдаються у ранньому дитинстві.