Вівторок, 19.11.2019, 22:17
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Обдаровані діти
Співпраця
Міні-чат
200
Наше опитування
Яку інформацію Ви шукаєте?
Всього відповідей: 19
Статистика
Вхід на сайт
Пошук
Особистий кабінет
Для перегляду мініпрофіля, увійдіть на сайт як користувач.
отримай сертифікат
Календар
«  Листопад 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Події дня
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Ми в мережі
Каталог образовательных сайтов Каталог - Сайти шкіл та освітніх закладів
Наша кнопка
Друзі сайту
Методсовет

  Правопис префіксів

1. У префіксах роз-, без- завжди пишеться з, бо кінцевий дзвінкий приголосний: безкрилий, безтактний, безсилий, безглуздий, безкраїй, безладний, безлюдний, розбитий, розмальований, рознесений, розгніваний.

2. Перед літерами к, п, т, ф, х завжди пишеться с-: скласти, створити, спробувати, спресувати, схвалити, сфотографувати.

3. Важливо розрізняти префікси при-, пре-, прі-:

а) префікс при- вживається здебільшого в дієсловах із значенням приближення, приєднання: прибув, прибіг, приніс, прийшов, прив'язав, прибудував, приєднав, пригвинтив, приклеїв, приклав;

б) префікс пре- пишеться в словах на означення найвищого ступеня ознаки: прегарний, предобрий, премилий, пребідний, препоганий, превеликий;

префікс пре- можна замінити словом дуже: премудрий — дуже мудрий; превисокий — дуже високий; презлий — дуже злий;

в) префікс прі- пишеться лише в словах: прізвище, прізвисько, прірва.

4. Префікси пред-, перед-, пере- пишуться завжди через е: пред'явити, представник, передмова, передбачення, перекласти, перестрибнути, перечитати, передати.

5. Префікси від-, під-, між- пишуться завжди через і: відзначити, відчинити, віднести, підкинути, підбадьорити, піддати, міжпланетний, міжбрів 'я, міжміський, міжцеховий, міжнародний.

6. Префікс ви- вживається при дієсловах, які вказують напрям дії зсередини: вибути, виділити, виїхати, вилетіти, винести, вивезти; а також надає дієслову значення завершеності означуваної ним дії: вичитати, вивчити, вигадати, вирішити.

М'який знак

В українській мові м'якість приголосних передається м'яким знаком (ь).

М'який знак пишеться:

  • після приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу, якщо вони передають м'які звуки: тінь, молодь, гедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба;
  • після м'яких приголосних у середині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох;
  • у суфіксах: -зьк, -ськ, -цьк; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цькс; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -цьки, -ськи: київський, український, близький, близькість, людськість, військо, козацький, по-українському, по-українськи;
  • у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: маленький, корівонька, тихесенький, виднісінько, баюсіньки, тонюсінький;
  • після м'якого звука л перед наступним м'яким: їдальня, ковальський, спільність;
  • у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: учениць, друкарень;
  • у дієслівних формах дійсного та наказового способів: будується, робиться, роблять, будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.

М'який знак не пишеться:

  • після р у кінці складу або слова: перевірте, друкар, секретар, тепер, Харків (виняток: Горький);
  • між подовженими м'якими приголосними: життя, каміння, ллється, буття, знаряддя;
  • у прізвищах із суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Марченко, Радчук, Федорчук, Грінчишин;
  • після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц;

Апостроф

Апостроф (') вживається для позначення на письмі вимови звука й у звукосполученнях, що передаються голосними я, ю, є, ї. Апостроф не входить до алфавіту і на розміщення слів у словниках не впливає.

Апостроф ставиться:

а) після б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї, наприклад: п 'ять, торф'яний, здоров'я, м'ясо, зв'язок, сім'я, бур'ян, кур'єр, по-двір 'я;

б) після к у власних назвах типу Лук 'ян та похідних від нього: Лук 'яненко, Лук 'янчук, Лук 'янівка тощо;

в) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний перед я, ю, є, ї, наприклад: відізд, під'їхати, з'єднати, з'їхати, роз'яснити, об'єднати, трьох'ярусний, пів'яблука.

В українських словах апостроф не ставиться:

а) після губних приголосних б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть інший приголосний (крім р), який належить до кореня слова: свято, дзвякнути, цвях (за винятком: верб'я, торф'яний). Якщо попередній приголосний належить до префікса, то апостроф ставиться: зв'язок, розв'язка, зв'ялити;

б) після р у деяких словах: ряд, рясно, буря, крюк, гарячий;

в) після префіксів із кінцевим приголосним перед наступним і, е, а, о, у: безіменний, загітувати, зекономити зокрема, зуміти.

Звертання

Звертання — це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова.

Наприклад: Галино, дівчино, чом сумна ходиш, до мене не говориш?

Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального —знак питання.

Наприклад: Тату, гляньте —лев, як зачарований (О. Довженко); Фанні, чого ти плачеш? (І. Франко); Весно, ох довго ж на тебе чекали! (І. Франко); Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк); Спи, маленьке, до зорі! (М. Рильський); Зашуми, Дніпре, розкажи мені, як здіймав ти гори-хвилі у грозові дні (В. Коломієць); Навіщо, вітре, хвилі підіймаєш? (Т. Шевченко); Є цікаві новини, Романе (М. Канюка); Іди, моя ластівко! (Марко Вовчок); Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (М. Рильський).

Звертання найчастіше виражається кличною формою іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка); Спасибі тобі, Стьопо, спасибі Вам, Терентію Йосиповичу, спасибі тобі, Валю! (О. Корнійчук).

При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко); Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте! (Т. Шевченко).

Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ти, нахабо (І. Рябокляч). Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному. В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні — в промовах, бесідах, диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді — колего.

Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).